Заява щодо «справи Чорновол»: Державне бюро розслідувань поза політикою

14/04/2020

Відповідно до матеріалів кримінальних проваджень та встановленої хронології подій, розстріли на Майдані та прилеглих вулицях у м. Києві 18.02.2014 розпочалися після підпалу офісу «Партії регіонів».

Досудове розслідування у справі за фактом вбивства Захарова Володимира Костянтиновича, 1948 р.н., з 18.02.2014 по 15.11.2017 проводилося слідчими МВС, які сформували основну доказову базу.

Після прийняття Генеральним прокурором Луценком Ю. рішення про зміну підслідності у зазначеному провадженні та передачу його до Департаменту спецрозслідування під керівництвом Горбатюка С. слідчі дії у провадженні не проводилися.

Повідомлення Луценка Ю. про його особисту присутність під час подій, пов’язаних з підпалом офісу «Партії регіонів» вказує на незаконність прийняття ним процесуальних рішень у цьому провадженні де він є свідком та може свідчити про конфлікт інтересів при прийняття рішення про зміну підслідності у кримінальному провадженні.

Рішення про виділення кримінального провадження щодо Чорновол Т. та визначення підслідності у ньому за ТУ ДБР, розташованому у м. Києві, прийнято 25.03.2020 прокурором Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013-2014 роках. На дату ухвалення рішення вказаний Департамент перебував у підпорядкуванні заступника Генерального прокурора Трепака В.

Перший заступник Директора ДБР Бабіков О. відповідно до ст. 3 Кримінального процесуального Кодексу України не є керівником органу досудового розслідування, не може приймати процесуальні рішення та впливати на хід розслідування кримінального провадження щодо Чорновол Т.

З моменту створення Управління з розслідування «справ Майдану» у Державному бюро розслідувань, воно підпорядковується в.о. Директору ДБР Соколову О.

Висловлювання Луценка Ю. що Януковичу, Захарченку, Якименку і Шуляку повідомлено про підозру у грудні 2018 року, а подані клопотання щодо них про дозвіл на заочне засудження блокувалися адвокатами серед яких був Бабіков О. є недостовірними. Відповідно до матеріалів кримінальних проваджень, повідомлення про підозру щодо вищезазначених осіб слідчими та прокурорами Генеральної прокуратури підготовлено ще 2017 року. Протягом грудня 2017 – квітня 2018 років розглянуто клопотання про дозвіл на спецрозслідування і Печерським районним судом міста Києва щодо Януковича В., Якименка О., Тоцького В., Захарченка В., Ратушняка В. та Федчука П. ухвалено рішення, якими надано дозвіл на застосування процедури спеціального досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні. З квітня 2018 року (одержання останніх ухвал щодо спецрозслідування) у прокуратури не було жодних підстав, що перешкоджали направленню обвинувальних актів до суду щодо Януковича В., Якименка О., Тоцького В., Захарченка В., Ратушняка В. та Федчука П. з обвинуваченням у подіях, що мали місце 18-20 лютого 2014 року.

Проте, протягом більш ніж пів року, до 27.11.2018, коли через зміни у КПК таку можливість було втрачено, обвинувальні акти до суду не скеровано.

Затримання Чорновол Т. після оголошення повідомлення про підозру за відсутності дозволу слідчого судді на її затримання неможливе. Про такий дозвіл на затримання сторона обвинувачення не зверталася.

Чорновол Т. не підозрюється (обвинувачується) у організації чи участі у масових протестах. Інформація, озвучена Чорновол Т. про те, що їй інкримінується вчинення злочинів, передбачених ст. 170, 294, 146, 122, 121, 125, 126 КК України, є недостовірною.

Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом. На відміну від Кримінально-процесуального кодексу 1961 року, у КПК 2012 року запроваджено вимоги, відповідно до яких сама тяжкість вчиненого злочину не є безумовною підставою для застосування до особи тримання під вартою. На сторону обвинувачення покладається обов’язок не лише довести обставини вчинення кримінального правопорушення, його тяжкість, а й довести слідчому судді, що інші, більш м’які запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки особи. За таких обставин, висунення підозри у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, без встановлення об’єктивних даних про намір особи ухилитися від слідства та суду, не є підставою для обрання такого запобіжного заходу. Під час прийняття рішення щодо застосування та обрання міри запобіжного заходу враховується особа, наявність у неї сталих зв’язків, утриманців, процесуальна поведінка, тощо. Саме з урахуванням зазначених вимог КПК України приймається рішення щодо обрання запобіжного заходу.